Найраніша письмова згадка цього виду рукоділля зафіксована під назвою «пастуше в’язання» у The Memoirs of a Highland Lady by Elizabeth Grant у XIX столітті. Уперше візерунки для в’язання гачком були опубліковані в голландському журналі Pnlop у 1824 році. Доказом того, що в’язання гачком було новинкою в XIX столітті, вважають публікацію 1847 року A Winter’s Gift, у якій містяться докладні інструкції з виконання прийомів в’язання гачком, тоді як основи інших видів рукоділля для читачів не пояснюються. Опис в’язання гачком у Godey’s Lady’s Book у 1846 і 1847 роках з’явилися ще до прийняття уніфікованих схем у 1848 році.
Майстрині в’язали переважно мереживо, запозичуючи для нього візерунки з народної вишивки хрестиком і ткацтва.
У наші дні в’язання гачком стало дуже популярним і увійшло до числа найулюбленіших занять, оскільки навчитися в’язати гачком нескладно, легше, ніж спицями. Останнім часом гачком в’яжуть також сувенірні вироби й поробки.
В’язання гачком поділяється на такі види: просте в’язання за допомогою короткого гачка, туніське в’язання довгим гачком, вилкове — із застосуванням гачка і спеціальної вилки (шалевої скоби), гіпюр або ірландське (брюссельське) мереживо, де окремі мотиви, зв’язані гачком, з’єднуються у виріб.
Існує два способи в’язання: плоске і кругове. У простому в’язанні гачком при плоскому в’язанні можливий рух уперед і назад (із поворотом наприкінці кожного ряду і вив’язуванням петель повороту) — при такому в’язанні відсутній виворітний бік, або лише вперед, з обривом і закріпленням нитки в кінці кожного ряду. У круговому в’язанні вироби в’яжуться або циліндричної форми (без шва), або по колу.
За датою | За популярністю
